Слайд №2 |
|
Ефект є абсолютною, кількісною величиною, яка характеризує результат діяльності, а ефективність – якісна, відносна характеристика результату діяльності.
Поняття „ефективність праці” розкривається з різних боків поняттями економічної, психофізіологічної та соціальної ефективності праці, які характеризують, відповідно, плідність, нормативність умов та безпеки праці, внутрішню її оцінку працівником та його поведінка. |
Слайд №3 |
|
З різних позицій продуктивність праці розглядається або як узагальнюючий показник ефективності виробництва в цілому, або як один з показників в його продуктивності поряд з показниками продуктивності інших факторів виробництва (земля, капітал, підприємництво).
Зріст продуктивності праці є незмінною умовою розвитку виробництва і складає економічну основу розвитку суспільства. |
Слайд №4 |
|
Джерелом росту продуктивності праці є продуктивна сила праці, яка визначається науково-технічним прогресом, технологічним та організаційним удосконаленням виробництва, новими якостями робочої сили, появленням нових матеріалів, енергії тощо. Основу продуктивності праці складає продуціювання нової інформації.
У виробничій діяльності людини відрізняють два компоненти:
регламентовану або а-працю,
новаційну або в-працю.
Зріст продуктивності праці здійснюється під впливом в-праці, але умовою реалізації інформаційних новацій є ефективне використання а-праці. |
Слайд №5 |
|
Показниками продуктивності праці прийняті виробіток та трудомісткість, які вимірюються через обсяг продукції натуральним, трудовим вартісним методом.
Факторами росту продуктивності праці є зовнішні сили, що чинять вплив на результати праці та її витрати. Відокремлюють матеріально-технічні, організаційно-технічні, соціально-економічні та соціально-психологічні фактори.
Резерви продуктивності праці – це невикористані можливості вище означених факторів. |
Слайд №6 |
|
Продуктивність праці — це результат конкретної праці за певний проміжок часу, що вимірюється кількістю продукції, зробленої за одиницю робочого часу (годину, зміну, місяць, рік), або кількістю часу, витраченого на виробництво одиниці продукції.
Продуктивність праці — це показник її ефективності, результативності, що характеризується співвідношенням обсягу продукції, робіт чи послуг, з одного боку, та кількістю праці, затраченої на виробництво цього обсягу, з іншого боку. |
Слайд №7 |
|
При дослідженні питання про економічний зміст продуктивності праці необхідно виходити з того, що праця, затрачувана на виробництво тієї або іншої продукції, складається з живої праці, що витрачається в даний момент безпосередньо в процесі виробництва даної продукції, і минулої праці, упредметненої в раніше створеній продукції, використовуваної у тому або іншому ступені для виробництва нової продукції (сировина, матеріали, енергія -у повній мірі; машини, споруд, будинку тощо — частково). |
Слайд №8 |
|
Ріст продуктивності суспільної праці може відображатися в наступних основних формах:
> скорочення витрат праці на одиницю виробленої споживчої вартості, що виражається в економії матеріальних і трудових ресурсів;
> ріст маси споживчої вартості, виробленої в одиницю часу, що відображається не у витратах, а у результатах праці;
> зміна співвідношення між живою й упредметненою працею зі зменшенням витрат сукупної праці;
> збільшення маси і норми додаткової вартості. |
Слайд №9 |
|
В Україні щодо підвищення продуктивності праці та в цілому й економіки є ще ряд невикористаних резервів та можливостей, а саме:
суттєве розширення як чисельності, так і активності сфери
підприємництва;
збільшення питомої ваги кінцевого продукту;
проведення активного технічного переозброєння та реконструкції
підприємств;
застосування прогресивних технологій;
використання сучасного обладнання;
підвищення наукоємності продукції;
зниження ресурсо- та енергомісткості продукції;
підвищення кваліфікаційної підготовки виробничого персоналу;
дотримання технологічної дисципліни та культури обслуговування;
підвищення уваги до якості продукції у кожній ланці — від виробника до споживача;
|
Слайд №10 |
|
Фактори росту продуктивності праці — це ті рушійні сили, або причини, під впливом яких змінюється її рівень.
В якості такої сили (факторів) виступає: технічний прогрес, удосконалювання організації виробництва, управління працею тощо. Різноманіття конкретних шляхів і засобів досягнення більш високої продуктивності праці викликає необхідність розробки класифікації факторів росту продуктивності праці. |
Слайд №11 |
|
Дія факторів росту продуктивності праці залежить від природних, суспільних, екологічних і матеріальних умов, у яких вони проявляються і реалізуються.
Природні умови характеризуються багатством і особливостями залягання природних копалин, родючістю ґрунту, кліматичними особливостями районів тощо.
Суспільні — визначаються соціальним ладом, характером виробничих відносин, розвитком господарського механізму.
Екологічні — характеризуються природоохоронною діяльністю, умовами праці на всіх рівнях.
Матеріальні умови знаходять вираження в ступені розвитку продуктивних сил суспільства, рівня життя населення. |
Слайд №12 |
|
Фактори росту продуктивності праці можна об’єднати в три групи:
> матеріально-технічні фактори, що залежать від рівня розвитку і ступеня використання засобів виробництва, у першу чергу знарядь праці, від їхньої якості (науково-технічний прогрес);
> організаційно-економічні й управлінські фактори, що залежать від ступеня розвитку форм організації суспільного виробництва;
> соціально-психологічні фактори, пов’язані з роллю людини в суспільному виробництві. |
Слайд №13 |
|
Велику роль у підвищенні продуктивності праці відіграють організаційно — економічні й управлінські фактори.
До цієї групи факторів відносяться: удосконалювання форм організації суспільного виробництва (поглиблення спеціалізації і концентрації); удосконалювання організації праці (поглиблення і розвиток поділу і кооперації праці; застосування передових методів і прийомів праці; поліпшення нормування праці; упровадження нових форм оплати і стимулювання праці; широке застосування сімейного, колективного й орендного підряду й ін.); удосконалювання керування виробництвом і розвиток господарського механізму (удосконалювання організаційних структур у виробництві і керуванні, планування і ціноутворення; широке впровадження повного госпрозрахунку і самофінансування; перетворення державних підприємств в орендні, кооперативні, акціонерні, змішані, спільні за участю іноземного капіталу тощо). |
Слайд №14 |
|
Зокрема, продуктивність економіки території — це її здатність формувати і виробляти суспільне необхідний продукт та економіко-фінансова політика і механізми щодо забезпечення ефективного функціонування підприємницького потенціалу в інтересах розвитку території.
Продуктивність економіки території — це інтегральний результат діяльності суб’єктів господарювання, який відображається через системний ряд кількісних, а в окремих випадках і якісних показників.
До категорії визначальних макроекономічних показників продуктивності економіки території відноситься валовий внутрішній продукт (валовий регіональний продукт) та інвестиції в розрахунку на душу населення. |
Слайд №15 |
|
Показники, якими характеризується продуктивність праці, повинні точно відбивати ефективність праці. При цьому важливо врахувати усе, що зроблено за даний період часу. Крім того, одиниця виміру повинна відповідати природі самого поняття «продуктивність праці», не спотворюючи ні рівня, ні динаміки цього показника. |
Слайд №16 |
|
Вимір продуктивності праці стосується трьох взаємозалежних питань:
економічного змісту продуктивності праці;
визначення показників, що могли б служити кількісною мірою виміру рівня продуктивності праці;
принципів зіставлення показників продуктивності праці в часі та просторі. |
Слайд №17 |
|
Для оцінки достоїнств і недоліків застосовуваних способів виміру необхідно визначити вимоги, що повинні бути пред’явлені до методу обліку продуктивності праці. Так, ці вимоги зводяться до наступного:
відповідність одиниці виміру завданням обліку, тобто одиниця виміру не повинна спотворювати показників продуктивності праці;
повнота обліку і відповідність врахованого обсягу виробництва фактичному обсягові робіт, єдність методів виміру продуктивності праці, тобто показник продуктивності праці повинен бути наскрізним і порівнянним та володіти наступними властивостями:
високим ступенем узагальнення, гнучкістю, універсальністю застосування. |
Слайд №18 |
|
Вимір продуктивності праці здійснюється шляхом зіставлення результатів праці у вигляді обсягу виробленої продукції з витратами праці (середньоспискова чисельність промислово-виробничого персоналу).
У залежності від прямого або зворотного відношення цих величин в економіці праці розрізняють два показники:
виробіток,
трудомісткість. |
Слайд №19 |
|
Виробіток являє собою кількість продукції, яка вироблена в одиницю робочого часу або приходиться на одного середньоспискового працівника (робітника) за одиницю часу (місяць, квартал, рік). Виробіток визначається відношенням кількості виробленої продукції (Q) до витрат робочого часу на виробництво цієї продукції (t). Чим більша величина цього показника, тим вища продуктивність праці, тому він і називається прямим показником продуктивності праці. |
Слайд №20 |
|
В економічних розрахунках застосовують:
годинну,
денну,
місячну (квартальну, річну) норму виробітку. Методи виміру продуктивності праці розрізняються в залежності від способів визначення обсягів виробленої продукції.
Для вирахування обсягу виробництва (продукції, робіт, послуг) та відповідно продуктивності праці (виробіток) розрізняються три методи визначення виробітку:
натуральний,
вартісний (грошовий)
трудовий. |
Слайд №21 |
|
Натуральний метод. При цьому методі обсяг виробітку продукції і показники продуктивності праці обчислюються в натуральних одиницях -тоннах, кубічних метрах, метрах, штуках тощо. У вугільній і нафтовій промисловості, наприклад, виробіток визначається в тоннах, у газовій промисловості — у кубічних метрах, у лісопильному виробництві — у кубометрах деревини.
Якщо підприємство (цех, дільниця, бригада) випускає кілька видів або марок однорідної продукції, то виробіток виміряється в умовних натуральних одиницях. |
Слайд №22 |
|
Вартісний метод. Для одержання узагальнених показників з продукції і виміру продуктивності праці в народному господарстві вартісний метод визнається основним. Сутність його полягає в тім, що показник продуктивності праці визначається як відношення виробленої продукції, вираженої в грошових одиницях, до витрат робочого часу.
Ціни, за якими порівнюється продукція, диференційовані за різновидами кожного виду виробів. Крім цього, вони встановлюються в багатьох випадках з урахуванням якості продукції. Завдяки цьому вартісні показники продуктивності праці на відміну від натуральних враховують не лише види, але і різновиди виробленої продукції, а також відбивають певною мірою зміни в якості продукції. |
Слайд №23 |
|
Трудовий метод. На робочих місцях, у бригадах, на виробничих дільницях і в цехах при випуску різноманітної незавершеної продукції продуктивність праці визначається в годинах. При науково обґрунтованих (статистичних) нормах цей метод точно характеризує динаміку продуктивності праці.
Поряд з виробітком широко використовується показник трудомісткості продукції.
В умовах формування ринкових відносин необхідність у показнику, що характеризує витрати праці на виробництво продукції, особливо гостро відчувається при обґрунтуванні чисельності працюючих, фонду заробітної плати, продуктивності праці. |
Слайд №24 |
|
Під трудомісткістю продукції мається на увазі сума усіх витрат живої праці на виробництво одиниці продукції на даному підприємстві. Оскільки трудомісткість виготовлення одиниці продукції є показником, у якому відбивається вся сукупність факторів, що визначають рівень продуктивності праці то у цьому показнику повинні найбільше повно враховуватися витрати живої праці.
Тому в трудомісткість виготовлення продукції доцільно включати витрати праці всіх категорій промислово-виробничого персоналу підприємства, у тому числі допоміжних робітників, керівників, фахівців і інших категорій працюючих. Це обумовлено підвищенням їхньої ролі в процесі виробництва в умовах науково-технічного прогресу. |
Слайд №25 |
|
Технологічна трудомісткість (Тт) — це витрати праці робітників, що здійснюють технологічний вплив на предмети праці, що враховуються в товарній продукції підприємства (доцільна зміна форми, стану, положення, фізичних, хімічних і інших їхніх властивостей).
Технологічна трудомісткість визначається за формулою: Тт = Тв + Г ,
де Тв- витрати праці основних робітників-відрядників;
Тп — витрати праці основних робітників — погодинників. |
Слайд №26 |
|
Трудомісткість обслуговування виробництва (Т0) — це витрати праці допоміжних робітників основних і всіх робітників допоміжних цехів та служб, які пов’язані з обслуговуванням виробництва.
Виробнича трудомісткість (Тп) — це витрати праці всіх робітників (основних і допоміжних цехів), визначається за формулою: Т =Т +Т.
Трудомісткість управління виробництвом (Т) — це витрати праці керівників, фахівців, службовців, охорони.
Повна трудомісткість продукції (Т) включає трудові витрати всіх категорій промислово-виробничого персоналу підприємства та визначається за формулами:
Т=Т + Т +Т +Т, або Т = Т + Т, або Т=Т +Т. |
Слайд №27 |
|
З характером і призначенням витрат праці варто розрізняти:
нормовану,
фактичну,
планову трудомісткість. |
Слайд №28 |
|
Нормована трудомісткість — це нормовані витрати на виготовлення виробу або виконання визначеного обсягу робіт, установлювані для усіх видів трудомісткості (технологічної, обслуговування і управління) виходячи з діючих норм часу (виробітку), норм обслуговування, штатних розкладів і планового фонду робочого часу відповідно до режиму роботи підприємства.
Фактична трудомісткість — це реальні витрати праці на виготовлення одиниці виробу, обсягу роботи.
Планова трудомісткість — це витрати праці на виготовлення виробу або виконання визначеного обсягу робіт, установлені з урахуванням їх зниження в планованому періоді.
|
Слайд №29 |
|
За об’єктом вирахування розрізняють трудомісткість на:
операцію,
деталь,
виріб.
За місцем додавання праці виділяють
трудомісткість:
заводську,
цехову,
дільничу,
бригадну,
робочого місця. |