Інституціональні форми інтеграції у світове господарство

До передумов міжнародної економічної інтеграції можна віднести:
належність (близькість) рівнів економічного розвитку й ступеня ринкової зрілості країн, що інтегруються;
географічну наближеність країн, що інтегруються, наявність у більшості випадків спільних кордонів і економічних зв’язків, що історично склалися;
наявність спільних економічних та інших проблем, що поставали перед країнами в галузях розвитку, фінансування, регулювання економіки, політичного співробітництва тощо;
демонстраційний ефект, тобто позитивні економічні перетворення (прискорення темпів економічного зростання, зростання зайнятості, підвищення рівня добробуту та ін.) психологічно впливають на інші країни, що уважно слідкують за якісними змінами у країнах-членах інтеграційного угруповання тощо.

Першою, найпростішою формою наближення країн одна до одної є підписання преференційних торгових угод. Вони підписуються або на двосторонній основі між окремими країнами, або між уже існуючим угрупованням та окремою країною. Відповідно до цього країни створюють одна одній режим найбільшого сприяння. Преференційні угоди передбачають збереження національних митних тарифів кожної країни, що підписала їх, ніяких міждержавних органів для управління не створюється.

Другою формою інтеграції є зона (асоціація) вільної торгівлі (ЗВТ), що передбачає створення пільгової зони регіонального типу, у межах якої відбувається повна відміна митних тарифів у взаємній торгівлі при збереженні національних митних тарифів у відносинах з третіми країнами. В умовах зони вільної торгівлі зростає внутрішня, а на цій основі і взаємна торгівля країн-членів. Зона вільної торгівлі може координуватися невеликим міждержавним секретаріатом, що діє в якійсь із країн-членів.

Митний союз перетворюється на спільний ринок (СР), коли країни, що інтегруються, домовляються про свободу руху не тільки товарів і послуг, а й факторів виробництва – капіталу, робочої сили. Причому свобода пересування робочої сили – це далеко не запровадження безвізового режиму перетину кордону впровадження умов, за яких кожен громадянин кожної із країн-членів СР має рівні умови щодо найму на роботу в будь-якій країні, постійного побуту, соціального захисту тощо.

Ці так звані чотири фундаментальні свободи передбачають відмову країн СР від ще більшої частки власного суверенітету й запровадження цілого ряду спільних політик (не лише митної чи комерційної, а й конкурентної, антимонопольної, сільськогосподарської, соціальної, захисту навколишнього середовища тощо).

Угода про створення ЄЕС передбачала вирішення трьох основних завдань:
формування митного союзу, що передбачав вільне пересування товарів, робочої сили, капіталу;
спільну торгову політику щодо третіх країн та впровадження єдиних зовнішніх тарифів;
спільну політику в галузі сільського господарства та транспорту.

Утворювались також Європейський соціальний фонд (ЄСФ), який мав сприяти врегулюванню питань зайнятості, та Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) – для контролю за експортом капіталу.

Наступною віхою у розвитку інтеграційних процесів у Європейському Співтоваристві стало підписання Маастрихтської угоди. Так, 7 лютого 1992 р. в місті Маастрихт держави-члени ЄЕС підписують Угоду про Європейський Союз, яка встановила чіткі правила для майбутньої єдиної валюти, а також для іноземної політики і механізмів безпеки та тіснішого співробітництва у судових та внутрішніх справах. Згідно угоди назва „Європейський Союз» офіційно змінює „Європейське Співтовариство».

У 1995 році відбувається четверте розширення ЄС шляхом входження Австрії, Швеції та Фінляндії до складу країн-членів ЄС, а з 1999 року починає діяти економічний та монетарний союз. У 2004 році Європейський Союз розширюється вп’яте, залучаючи до своїх лав додатково 10 країн Східної Європи.

До головних законотворчих інституцій ЄС відносяться:
Європейський Парламент, який представляє громадян ЄС і безпосередньо ними обирається;
Рада Європейського Союзу, яка представляє країни-члени ЄС;
Європейська Комісія, яка представляє інтереси Союзу в цілому.
Цей „інституційний трикутник» виробляє політику та закони (директиви, законотворчі акти та рішення), чинні на всій території ЄС.
За дотриманням європейського законодавства слідкує Європейський Суд, а Суд аудиторів (або Рахункова палата) перевіряє фінансування діяльності Союзу.

Основу ЄАВТ складає зона вільної торгівлі. У взаємній торгівлі скасовані мита і кількісні обмеження, однак відсутній єдиний зовнішній тариф. Кожна держава проводить самостійну торговельну політику стосовно третіх країн, а товари з цих країн не можуть вільно переміщатися усередині ЄАВТ (крім промислових товарів з ЄС), поступово розширюється співробітництво в області науки і техніки, захисту навколишнього середовища.

Асоціація не ставить собі за мету створення економічного і валютного, а тим більше політичного союзу. Діяльністю ЄАВТ керує Рада у складі ради міністрів або постійних глав делегацій. У її завдання входить розробка рекомендацій і виконання урядами країн-членів угод, укладених у рамках асоціації. Рішення і рекомендації вимагають, як правило, одностайності. Поточними справами керує Секретаріат. Штаб-квартира знаходиться у Женеві.

Найбільш тісні зв’язки ЄАВТ має з ЄС.
У 1991 р. ЄС і ЄАВТ підписали угоду про створення Європейського економічного простору (ЄЕП).

Рух України до Євросоюзу вмотивований не лише притягальною силою його економіки та стандартів життя, основними параметрами яких є, зокрема, чверть світового ВВП, 40% світового експорту, 6-8-разова перевага над країнами Східної Європи за кількістю валового внутрішнього продукту на душу населення та подвійна – за часткою заробітної плати у вартості продукції підприємств.

ЄС, крім того, неухильно наближається до формування демократичної форми національно-територіального устрою у вигляді федерації (з Європарламентом, Президентом Федерації, що має обиратися на прямих загальноєвропейських виборах, європейським міністром закордонних справ – координатором зовнішньополітичних дій учасників об’єднання). Перспективність Євросоюзу для України пов’язана також із формуванням його власної системи безпеки.

Проте процес входження України до Європейського Союзу є довготривалим та непростим і вимагає проведення багатьох реформ, що допоможуть розвивати економіку на якісно новому рівні та поступово досягати європейських стандартів життя.
Побоювання в ЄС пов’язані і з небезпекою напливу відносно дешевої робочої сили з України, що поставить в скрутне становище уряди багатьох країн ЄС, де рівень безробіття протягом останніх років невпинно зростає, як наслідок збільшується тягар соціальних витрат, розмір дефіциту бюджету.
З багатьма суттєвими ризиками стикнеться й Україна у результаті інтеграції до єдиного загальноєвропейського простору.
Так, серед можливих ускладнень слід назвати фінансовий тягар внесків країни-члена ЄС, зростання конкуренції з боку розвинутих фірм європейських країн, згортання низки галузей вітчизняного виробництва, ліквідація неконкурентоспроможних підприємств, соціальні наслідки тощо.
Незважаючи на всі ризики, прагнути до інтеграції з Європейським Співтовариством потрібно, оскільки це є свідченням якісно нового рівня стосунків з розвинутими країнами світу, суттєвого підвищення стандартів життєвого рівня населення, дотримання європейських норм особистої безпеки, гарантованих прав і свобод громадян.

Співдружність Незалежних Держав (СНД) є добровільним об’єднанням суверенних країн як самостійних і рівноправних суб’єктів міжнародного права з метою регулювання за допомогою міжнародно-правових засобів, міждержавних договорів й угод політичного, економічного, гуманітарного, культурного, екологічного й іншого співробітництва держав-учасниць. СНД не має наднаціональних повноважень.

СНД створена відповідно до Угоди Республіки Білорусь, Російської Федерації й України від 8 грудня 1991 р. (Мінськ), які, будучи державами-засновницями СРСР у 1922 p., взяли на себе право констатувати припинення його існування як суб’єкта міжнародного права і геополітичної реальності й оголосили про утворення СНД.

Україна входить до складу СНД на засадах асоційованої, а не повної участі в діяльності Співдружності. Це дає їй змогу активно працювати в основних органах СНД і разом з тим дистанціюватися від рішень, які за своїм профілем порушують національний суверенітет або не відповідають власним інтересам України чи її міжнародним зобов’язанням стосовно інших держав та організацій.

ініціація розробки проектів щодо реалізації потенціалу України як транзитної держави, ліквідації надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру, боротьби з організованою злочинністю і незаконною міграцією і т.п.;

поглиблення багатостороннього співробітництва в галузях енергетики, транспорту, агропромислового комплексу, охорони здоров’я, науки, соціальній сфері;

розв’язання „заморожених» конфліктів на пострадянському просторі, протидія трансграничній злочинності і співпраця в правоохоронній сфері.

Заява про намір сформувати Єдиний економічний простір (ЄЕП) чотирьох держав була прийнята на зустрічі Президентів Республіки Білорусь, Республіки Казахстан, Російської Федерації і України в м. Москві 23 лютого 2003 року. З метою розробки відповідної чотирьохсторонньої Угоди Сторонами було створено спільну Групу високого рівня (ГВР), яка підготувала до вересня 2003 року проекти Угоди і Концепції про формування Єдиного економічного простору.

Згідно даної Угоди передбачається формування Єдиного економічного простору (ЄЕП), який об’єднує митні території країн, на якому функціонують механізми регулювання економік, які ґрунтуються на єдиних принципах, що забезпечують вільний рух товарів, послуг, капіталу і робочої сили та здійснюється єдина зовнішньоторговельна та узгоджена, тією мірою і в тому обсязі, в яких це необхідно для забезпечення рівноправної конкуренції та підтримання макроекономічної стабільності, податкова, грошово-кредитна та валютно-фінансова політика.

формування зони вільної торгівлі без вилучень та обмежень, яка передбачає незастосування у взаємній торгівлі антидем­пінгових, компенсаційних та спеціальних захисних заходів;
уніфікація принципів розробки та застосування технічних регламентів та стандартів, санітарних та фітосанітарних норм;
гармонізація макроекономічної політики;
створення умов для вільного руху товарів, послуг, капіталу та робочої сили;
гармонізація законодавств держав-учасниць у тій мірі, в якій це необхідно для функціонування ЄЕП, включаючи торгову та конкурентну політику;
формування єдиних принципів регулювання діяльності природних монополій, єдиної конкурентної політики та забезпечення дискримінаційного доступу та рівного рівня тарифів на послуги суб’єктів природних монополій.

Однією з найболючіших проблем для регіону є фінансування проектів його розбудови. Бюджетних коштів країн для цього не вистачає. Щоб сформувати сприятливий інвестиційний клімат, вони змушені орієнтуватися на банківські джерела.

У 1994 р. підписано Угоду про створення Чорноморського банку торгівлі й розвитку (ЧБТР) в Салоніках, метою якого є сприяння торгівлі й фінансування спільних проектів у галузі інфраструктури й енергетики з капіталом 1,5 млрд. дол. США з пропорційним розподілом голосів.

Основними напрямами співробітництва у межах ГУАМ були виділені такі:
створення євразійського транспортного коридору, співробітництво у сфері видобутку й транспортування нафти до регіону Центрально-Східної Європи;
розвиток багатостороннього співробітництва у галузі безпеки, врегулювання конфліктів і боротьби з сепаратизмом;
військове та військово-технічне співробітництво, створення багатостороннього миротворчого батальйону;
політична взаємодія у міжнародних організаціях.
Проте добрі наміри ефективної та плідної співпраці щодо створення потужного інтеграційного об’єднання ГУАМ так і залишилися нереалізованими.

Особливо слід наголосити на подальшому розвитку двосторонніх відносин України з Китаєм, який має великі шанси стати найпотужнішим світовим лідером. Згідно прогнозів Goldman Sachs, китайська економіка перевищить економіку Японії в середині 2010-х pp., а економіку США — на початку 2040.

Світова організація торгівлі (СОТ) – це міжнародна організація, метою якої є розробка системи правових норм міжнародної торгівлі та контроль за їх дотриманням. Головними цілями СОТ є забезпечення тривалого і стабільного функціонування системи міжнародних торговельних зв’язків, лібералізація міжнародної торгівлі, поступове скасування митних і торговельних обмежень.

СОТ має статус спеціальної організації ООН і представляє організаційно-правову основу системи міжнародної торгівлі. СОТ формує міжнародні правила, яких країни-члени повинні дотримуватися при здійсненні торговельних відносин, а також забезпечує умови для проведення багатосторонніх переговорів, направлених на глобальну лібералізацію торгівлі.

СОТ була створена 15 квітня 1994 року, коли у місті Маракеші (Марокко) було підписано відповідну багатосторонню Угоду. СОТ стала правонаступницею ГАТТ (Генеральна угода з тарифів і торгівлі) — організації, яка проіснувала з 1947 по 1994 рік і нараховувала 128 членів.

Процес вступу України до системи ГАТТ/СОТ розпочався 30 листопада 1993 року, коли до Секретаріату ГАТТ було подано офіційну заявку Уряду України про намір приєднатися до ГАТТ, і закінчився 5 лютого 2008 року на засіданні Генеральної ради Світової організації торгівлі в Женеві затвердженням Протоколу про прийом України в члени СОТ. Україна стала 152 членом Світової організації торгівлі.

У цілому експерти сходяться на думці, що вступ до СОТ вплине на економіку України позитивно. Це і припинення антидемпінгових розслідувань, і збільшення обсягів експорту продукції конкурентоспроможних галузей. Україна отримає нагоду домагатися від інших країн-кандидатів на вступ до Світової організації торгівлі встановлення сприятливих правил торгівлі, що регулюватимуться вже не двосторонніми договорами, а нормами СОТ.

Серед недоліків варто виділити, перш за все, втрату неконкурентоспроможними галузями частини попиту, що частково переорієнтується на якіснішу та або дешевшу іноземну продукцію. Скорочення обсягів вітчизняного виробництва в цих галузях може спричинити негативні соціальні наслідки, оскільки реакцією на спад виробництва може бути вивільнення підприємцями частини робітників або зменшення їх заробітної плати. Іншою проблемою є необхідність адаптуватися до нових правил гри на ринках товарів та послуг, що для багатьох підприємств буде досить важко.

Створений спочатку як механізм спостереження за системою фіксованих валютних курсів, МВФ поступово трансформувався у найбільш впливову глобальну організацію, яка регулює міжнародну макроекономіку. Його політика та діяльність визначаються статутом, який має назву Статті Угоди МВФ.

Україна стала членом МВФ 3 вересня 1992 р. Вступний внесок – 665 млн. СДР (майже 900 млн. дол. США). Враховуючи гостру нестачу валюти, Україна скористалася Фондом запозичення, створеним при МВФ для країн-членів, які переживають фінансові труднощі.

Ці функції випливають з основних цілей МВФ, закріплених у Статті І Угоди МВФ:
розвиток міжнародного співробітництва у валютній сфері через постійну організацію, яка забезпечує механізм консультацій з міжнародних валютно-фінансових проблем;
сприяння розширенню та збалансованому зростанню міжнародної торгівлі, підтриманню високого рівня зайнятості та реальних доходів;
забезпечення стабільності валютних курсів, підтримка домовленостей членів щодо валютних курсів, недопущення конкурентного знецінення валют;
допомога у створенні багатосторонньої системи платежів за поточними операціями між членами, усунення валютних обмежень, які гальмують розвиток світової торгівлі;
надання загальних ресурсів Фонду членам у тимчасове користування з метою забезпечення можливості відхилень у платіжних балансах без застосування заходів, що завдають шкоди національному та міжнародному розвиткові;
скорочення тривалості та зменшення ступеня нерівноваги у міжнародному балансі розрахунків членів.

Україна стала 167 членом банку 3 вересня 1992 року, здійснивши підписку на 908 акцій ($1315,9 млн. акціонерного капіталу).

Світовий банк не є «банком» у загальному розумінні цього слова, це міжнародне співтовариство країн або «акціонерів», які мають своїх представників у Раді виконавчих директорів. Ці представники визначають політику Банку і здійснюють нагляд за його діяльністю.