Лі Бо

Главная Украинский язык

Скачать презентацию (1.95 мб)

Слайды и текст этой презентации

Слайд №1
	Лі Бо ??

Слайд №2
	Лі Бо, відомий поет давнього Китаю, народився у 701 році, був родом з теперішньої провінції Сичуань. Китайські біографи зображують Лі Бо геніальним безумцем, який черпає своє натхнення в келиху з вином, у товаристві інших поетів
Слайд №3
	Ще в юному віці поет мріяв допомагати людям, і через те він обрав незвичайний шлях для молодої людини його покоління: не складав іспитів, пішов з дому, жив осторонь від людського житла, мандрував, захоплювався лаоською самотністю.
Слайд №4
	Йому було понад сорок років, коли імператор покликав його до свого палацу і нагородив званням ханьлінь. Через три роки Лі Бо залишив столицю заради нових подорожей і зустрічі з поетами Ду Фу, Гао Ші та іншими.
Слайд №5
	У †762† році, Лі Бо помер у домівці свого родича Лі Ян-біна. Лі Бо залишив людству понад 900 віршів.
Слайд №6
	Лі Бо вирізнявся серед сучасників своєю незвичайністю. Він звеличував хоробрих мандрівників, захищав знедолених і відчував себе переможцем, який не знає перешкод. Інші поети засмучувалися невдачами, ремствували на буденні негаразди. Лі Бо ще в юнацькому віці відкинув від себе ці дріб’язкові тривоги й жив у безперервному поетичному горінні, опановував у самому собі цілий світ і тому не страшився самотності.
Слайд №7
	Незалежність Лі Бо була логічною розбудовою ідеалу свободи, він був упевнений у своїй місії поета-пророка, поета-вчителя, і вона вимагала від нього повної самовідданості.
Слайд №8
	Поет був величним, але в ставленні до людей не мав і тіні пихатості: його поглинають людські турботи, він дає людям втіху, освічує їх, вчить співчуттю Ліричні мотиви Лі Бо властиві для всієї давньокитайської поезії. У поезії Лі Бо, видатного стиліста свого часу, це — оспівування вина, квітів, місяця, дружби, природи в цілому.
Слайд №9
	Життєвий досвід поета не обмежувався рідним селищем і недалеким містечком, а охоплював велику країну з неоднаковими умовами життя в різних її куточках. Поет, який усе частіше був державним чиновником, і своєю службою, і творчістю змушений був брати участь у житті країни.
Слайд №10
	Коли ми звертаємося до танської літератури, передусім ми говоримо про ліричну поезію. Вона продовжила й розвила великі досягнення минулого й піднялася на небувалу височінь.
Слайд №11
	Гори й ріки, застава та місяць, мандрівник, верба й весна — все це існувало й розвивалось у китайській поезії з давніх-давен, і все це набувало протягом століть нову забарвленість. У русі поезії від піднесеності до повсякденності й конкретності відобразився той генеральний напрямок поезії танського часу, на якому були досягнуті найбільші її перемоги.
Слайд №12
	СТИХИ О ЧИСТОЙ РЕКЕ Очищается сердце мое Здесь, на Чистой реке; Цвет воды ее дивной – Иной, чем у тысячи рек. Разрешите спросить Про Синьань, что течет вдалеке: Так ли камешек каждый Там видит на дне человек? Отраженья людей, Словно в зеркале светлом, видны, Отражения птиц – Как на ширме рисунок цветной. И лишь крик обезьян, Вечерами, среди тишины, Угнетает прохожих, Бредущих под ясной луной.
Слайд №13
	ДУМЫ В ТИХУЮ НОЧЬПеред постелью вижу сиянье луны. Кажется – это здесь иней лежит на полу. Голову поднял – взираю на горный я месяц;Голову вниз – я в думе о крае родном. ВАН ЛУНЮ Ли Бо уже в лодке своей сидит, отчалить ему пора. Вдруг слышит, как кто-то на берегу поет, отбивая шаг. И Озера Персиковых Цветов – бездонной пучины глубь – Не мера для чувства, с каким Ван Лунь меня провожает в путь! СТРУЯЩИЕСЯ ВОДЫ В струящейся воде Осенняя луна. На южном озере Покой и тишина. И лотос хочет мне Сказать о чем-то грустном, Чтоб грустью и моя Душа была полна.
Слайд №14
	СОСНА У ЮЖНОЙ ВЕРАНДЫ У южной веранды Растет молодая сосна, Крепки ее ветви И хвоя густая пышна. Вершина ее Под летящим звенит ветерком, Звенит непрерывно, Как музыка, ночью и днем. В тени, у корней, Зеленеет, курчавится мох, И цвет ее игл – Словно темно-лиловый дымок. Расти ей, красавице, Годы расти и века, Покамест вершиной Она не пронзит облака.
Слайд №15
	В ГОРАХ ЛУШАНЬ СМОТРЮ НА ЮГО-ВОСТОК, НА ПИК ПЯТИ СТАРИКОВ Смотрю на пик Пяти Стариков, На Лушань, на юго-восток. Он поднимается в небеса, Как золотой цветок. С него я видел бы все кругом И всем любоваться мог… Вот тут бы жить и окончить мне Последнюю из дорог. СМОТРЮ НА ВОДОПАД В ГОРАХ ЛУШАНЬ За сизой дымкою вдали Горит закат, Гляжу на горные хребты, На водопад. Летит он с облачных высот Сквозь горный лес – И кажется, то Млечный Путь Упал с небес.
Слайд №16
	ХРАМ НА ВЕРШИНЕ ГОРЫ На горной вершине Ночую в покинутом храме. К мерцающим звездам Могу прикоснуться рукой. Боюсь разговаривать громко: Земными словами Я жителей неба Не смею тревожить покой. О ТОМ, КАК ЮАНЬ ДАНЬЦЮ ЖИЛ ОТШЕЛЬНИКОМ В ГОРАХ В восточных горах Он выстроил дом Крошечный – Среди скал. С весны он лежал В лесу пустом И даже днем Не вставал. И ручейка Он слышал звон И песенки Ветерка. Ни дрязг и ни ссор Не ведал он – И жить бы ему Века.
Слайд №17
	ВЕТКА ИВЫ Смотри, как ветви ивы Гладят воду – Они склоняются Под ветерком. Они свежи, как снег, Среди природы И, теплые, Дрожат перед окном. А там красавица Сидит тоскливо, Глядит на север, На простор долин, И вот – Она срывает ветку ивы И посылает – мысленно. ВЕСЕННИЕ ДУМЫ У вас еще зеленеют едва Побеги юной травы, А у нас уже тополь ветви склонил, Тяжелые от листвы. Когда ты подумаешь, государь, О дальнем ко мне пути, У меня, наверное, в этот день Разорвется сердце в груди. Весенний ветер я не зову – Он не знаком со мной, – Зачем же в ночи проникает он Под газовый полог мой?
Слайд №18
	ПУТЕШЕСТВИЕ ПРИ СЕВЕРНОМ ВЕТРЕ За Воротами Холода Властвует грозный дракон; Свечи – вместо зубов, Пасть откроет – и светится он. Ни луны и ни солнца Туда не доходят лучи, Только северный ветер Свистит, свирепея, в ночи. Только снежная вьюга Бушует недели подряд, И громадные хлопья На древнюю башню летят. Я тоскую о муже, Воюющем в диком краю, – Не смеюсь я, как прежде, И песен теперь не пою. Мне осталось стоять у калитки И думать одной: Жив ли мои господин Далеко – за Великой стеной? Взял он меч, чтоб дракона Сразить – и рассеять туман. Мне оставил на память Обтянутый кожей колчан. Две стрелы с опереньем Оставил он мне заодно, Но они паутиной и пылью Покрылись давно. Для чего эти стрелы, Колчан, что висит на стене, Если ты, господин, Никогда не вернешься ко мне?