Соціально – трудові відносини зайнятості

1) забезпечення рівних можливостей усім громадянам України незалежно від національності, статі, віку, соціального стану, політичних переконань і ставлення до релігії в реалізації права на добровільну працю і вільний вибір зайнятості;
2) розвиток трудових ресурсів;
3) попередження масового скорочення і тривалого (більше року) безробіття;
4) підтримка трудової і підприємницької ініціативи громадян, сприяння розвитку їхніх здібностей до продуктивної, творчої праці;
5) забезпечення соціального захисту в сфері зайнятості, створення спеціальних заходів у цьому для громадян, які зазнають труднощів у пошуку роботи, тобто допомога особливо зацікавленим у працевлаштуванні;
6) поєднання місцевих заходів з централізованими в сфері зайнятості;
7) заохочення роботодавців, які створюють нові робочі місця, і таке інше.

1. Суспільно корисною діяльністю людей з виробництва матеріальних благ і послуг. Причому під останніми мають на увазі не тільки матеріальні, в й духовні, культурні, соціальні послуги. Тобто зайнятість служить задоволенню особистих і суспільних потреб;
2. Забезпечення діяльності конкретним робочим місцем, що дозволяє трудящим реалізувати свої фізичні і духовні здібності до праці. Звідси важливе значення для зайнятості має збалансованість трудових ресурсів з кількістю робочих місць у кількісному і якісному аспектах;
3. Зайнятість — джерело доходу у вигляді заробітної плати, прибутку тощо. Доход може виражатися в грошовій і натуральній формах.

Продуктивна (ефективна) зайнятість характеризується з двох позицій.
По-перше, зайнятість повинна приносити трудящим доход, що забезпечує гідні умови життя. Звідси випливає прямий зв’язок політики зайнятості з політикою доходів, антиінфляційними діями і т. п.
По-друге, продуктивна зайнятість протиставляється зайнятості формальній. Окремий варіант останньої утримання зайвих працівників чи створення формальних робочих місць, щоб уникнути безробіття.

Неповна зайнятість — це ситуація, за якої суспільне корисною працею зайнята лише деяка частина економічно активного населення.

Сезонна зайнятість — це періодичне (як правило, у визначені сезони) залучення працездатного населення до суспільно корисної діяльності І урахуванням природо-кліматичних особливостей.

Періодична зайнятість — це вид зайнятості, що припускає чергування
трудової діяльності з рівномірними періодами відпочинку (вахти в нафтовій і газовій галузях).

Якщо повна зайнятість припускає наявність 1-3% безробітних, то при наявності безробітних понад 3% це вже буде неповна зайнятість, якщо безробітних менше 3% — надзайнятість.

Широке застосування гнучких форм зайнятості, особливо нових, обумовлено економічними і соціальними факторами. Серед нових гнучких форм зайнятості надають перевагу роботі за тимчасовими контрактами при частковій зайнятості, робочий тиждень стиснутий тобто робота виконується за гнучким графіком.

Контракти за тимчасовою роботою укладають на певний строк — від трьох місяців до трьох років (у різних країнах по-різному), є обмеження і щодо поновлення тимчасових контрактів.

Адміністративно-допоміжний персонал (конторські службовці: секретарі, друкарки, оператори ЕОМ, діловоди — у США вони складанні 2/3 усіх тимчасових працівників);

2. Фахівці (керуючі, фахівці з вищою освітою). Понад 1/4 фахівців зайнятих на договірній основі, працює в США у вищих навчальних закладах як викладачі;

З, Працівники торгівлі і сфери послуг.

В економічному аспекті основна зайнятість є головним джерелом доходу для працівника, а додаткова — допоміжним. При визначенні який вид зайнятості є основним, варто враховувати також надійність і регулярність надходження доходу. Приміром, річний доход медсестри в лікувальній установі може дорівнювати її доходу від вирощування полуниці (чи іншої городини) у сезон.
Проте у даному випадку роботу медсестри в державній установі варто вважати основним заняттям через надійність і регулярність надходження доходу.

Додаткова зайнятість — один із важливих шляхів підвищення трудової активності людей, рівня використання трудових ресурсів.

У тих випадках, коли вторинна зайнятість відрізняється від основної за змістом і характером діяльності, вона сприяє всебічному розвитку людських здібностей до праці.

Найрозповсюдженішою формою додаткової зайнятості для мешканців міст є сумісництво. Дозволено сумісництво зовнішнє (на інших підприємствах) і внутрішнє (за місцем основної роботи). Сумісники зараховуються як правило на 1/4, 1/2 і 3/4 ставки. Найбільше воно поширене серед таких фахівців: учителів, викладачів, лікарів і медсестер, юристів, економістів та ін.

Перша група — пропорції розподілу ресурсів праці суспільства за характером їхньої участі в суспільне корисній діяльності.
Друга група — рівень зайнятості працездатного населення в суспільному господарстві. Економічно цей показник відбиває, з одного боку, потреби суспільного господарства в працівниках, а з іншого — потреби населення в робочих місцях. Ефективність зайнятості за даним показником може бути оцінена на основі балансу трудових ресурсів.
Третя група — структура розподілу працюючих за галузями національного господарства.
Четверта група — професійно-кваліфікаційна структура працюючих. Вона відбиває розподіл працюючого населення за професійно-кваліфікаційними групами і ступінь збалансованості системи підготовки кадрів з потребою економіки в кваліфікованих працівниках.

частка зайнятих у загальній кількості населення: Рз=Чз/Чн;

частка зайнятих в економічно активному населенні: Рз = Чз/Чз+Чб,

де Чз — число зайнятих у загальній чисельності населення; Чн — загальна чисельність населення; Чб — частка безробітних у загальній чисельності населення.

Етр = НД/ТР, де НД — національний доход; ТР — чисельність трудових ресурсів.
Етр = ВНП/ТР.

Оскільки трудові ресурси і населення в працездатному віці відрізняються незначно, на практиці зручніше і простіше користуватися такою формулою:

Етр = НД (або ВНП)/Нпв, де Нпв — населення в працездатному віці; НД — національний доход; ВНП — валовой національний продукт.

Відкрите безробіття означає існування явно незайнятого населення, приховане — наявність формально зайнятого населення. Можна виділити такі види безробіття: фрикційне, структурне, циклічне, сезонне, інституціональне.

Фрикційне безробіття пов’язане з переміщенням людей з однієї роботи на іншу, а також із однієї місцевості в іншу. Фрикційне безробіття означає, що існують постійний зв’язок між звільненням з однієї організації і найманням працівників іншими організаціями, заміщення одних професій іншими, рух працівників з одних галузей в інші тощо.

Технологічне безробіття пов’язане з переходом до нової техніки і технології, механізацією та автоматизацією виробництва, що (супроводжується вивільненням робочої сили і найманням працівників принципово нових спеціальностей та кваліфікації.

Конверсійне безробіття спричиняється скороченням чисельності армії і зайнятих у галузях оборонної промисловості. Розміри цього безробіття можуть коливатися від незначних до великих.

Циклічне — це вид безробіття, яке постійно змінюється за своїми масштабами, тривалістю і складом, що пов’язано з циклом ділової кон’юнктури. Масштаби і тривалість циклічного безробіття досягають максимуму під час спаду (кризи) виробництва і мінімуму — під час піднесення. Отже, розміри ринку праці коливаються разом з коливаннями циклу ділової кон’юнктури. Найбільшою мірою від циклічного безробіття страждають молодь, жінки, люди похилого віку і некорінне населення.

Згідно із Законом України «Про зайнятість населення» безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку або інших передбачених чинним законодавством доходів через відсутність підходящої роботи, зареєстровані у державній службі зайнятості, тобто це особи, що справді шукають роботу та здатні приступити до праці.

а) віком до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці; реорганізацією перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи й організації або скороченням чисельності (штату);

б) які вперше шукають роботу і не мають професії, в тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, якщо вони відмовляються від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи роботу тимчасового характеру;

в) які відмовилися від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, котрі шукають роботу. При цьому вони втрачають право на надання статусу безробітного строком на три місяці з подальшою реєстрацією;