Остап Вишня


Слайды и текст этой презентации

Слайд №1
“Який би я був щасливий ,якби своїми творами зміг викликати усмішку, хорошу, теплу усмішку, у радянського народу! 
15 травня 1949 р.
Остап Вишня(1889-1956)

Слайд №2
Остап Вишня  ( справжнє ім’я Губенко Павло Михайлович) Народився 13 листопада на хуторі Чечва біля містечкаГрунь Зіньківського повіту на Полтавщині (нині Охтирський район Сумської області) в багатодітній (17 дітей) селянській сім’ї. Закінчив початкову, потім двокласну школу в Зінькові, згодом продовжив навчання в Київській військово-фельдшерській школі, після закінчення якої (1907) працював фельдшером — спочатку в російській армії, а з часом — у хірургічному відділі лікарні Південно-Західної залізниці.
Дитинство
Слайд №3
Перший надрукований твір Остапа Вишні — «Демократичні реформи Денікіна(Фейлетон. Матеріалом для конституції бути не може).» — побачив світ за підписом «П. Грунський» у Кам’янці-Подільському в газеті «Народна воля» 2 листопада 1919 р. Працював в газеті «Вісті ВУЦВК»(1922), в журналі «Червоний Перець»(1922,1927). Брав участь у діяльності літ.обєднань «Плуг» і «Гарт». Виходять одна за одною і збірки усмішок письменника — «Діли небесні» (1923), «Кому веселе, а кому й сумне», «Реп’яшки», «Вишневі усмішки (сільські)» (1924), «Вишневі усмішки кримські» (1925), «Щоб і хліб родився, щоб і скот плодився», «Лицем до села» (1926), «Вишневі усмішки кооперативні» (1927), «Ну й народ», «Вишневі усмішки закордонні» (1930); двома виданнями, 1928 і 1930 рр. вийшло зібрання «вишневих усмішок» (самобутній гумористичний жанр) у чотирьох томах тощо.
Творчість
Слайд №4
У 1933 р. популярний письменник був превентивно звинувачений в контрреволюційній діяльності й тероризмі, зокрема в замаху на товариша Постишева під час жовтневої демонстрації. Запроторений до таборів ГУЛАГу. У в’язниці контактував із відомим кубанським фольклористом Сергієм Мастепановим, який також був ув’язнений у ГУЛАГу. Звільнений і повернувся до літературної праці 1943. Вишню мали розстріляти, але його врятував щасливий випадок. Вишню перекидають просто із арештантського барака на Печорі (Комі АРСР) в письменницький кабінет у щойно реокупованому Києві. Одна з причин несподіваного звільнення — успіхи УПА на військовому та ідеологічному фронті. 

Арешт під час геноциду 1932–1933
Максим Рильський і Остап Вишня
Слайд №5
Перший твір після концтабору — «Зенітка». Другий і останній період творчості був непростим для Вишні. Щоб приховати свою справжню сатиру, він відточує образ героя-оповідача, мудрого, дотепного, занозистого часом, але сумного. Інші сбірки Остапа Вишні : «Весна-красна» (1949), «Мудрість колгоспна» (1952), «А народ воювати не хоче» (1953), «Великі ростіть!» (1955), «Нещасне кохання» (1956) .
Післявоєнний період
Слайд №6
Окрім своїх робіт гуморист працює над перекладами творів російської та світової класики— М. Гоголя, А. Чехова, О. Сухово-Кобиліна, Марка Твена, О’Генрі, Б. Нушича, Я. Гашека, Я. Неруди, російських радянських письменників.
А після Великої Вітчизняної війни О. Вишня — був членом редколегії журналу «Перець» і один з найактивніших його співробітників, член правління Спілки письменників України, інших громадських організацій республіки, учасник численних зустрічей із читачами.
Слайд №7
Відомо, що Остап Вишня був одружений двічі. Письменник Володимир Куліш, товариш О. Вишні по перу, пише: «Ніколи не згадувалось про перший шлюб Вишні та його синка, якого я так ніколи і не бачив, і не чув про нього». Досліджуючи біографію письменника, можна припустити, що вперше О. Вишня одружився у 1918–1919 рр.
Щодо сина Остапа Вишні. Дмитро Чуб у своїй книзі «У дзеркалі життя і літератури» пише «Тут Гірняк довідався від Довженка, що син Остапа Вишні, Вячко, закінчивши десятирічку, прилюдно відрікся від батька, обзиваючи його контрреволюціонером»
Сімейне життя Остапа Вишні
Слайд №8
У 1925 році О. Вишня одружується на Варварі Олексіївні Маслюченко, актрисі театру «Березіль». У Варвари Маслюченко від першого шлюбу була донька Марія. Володимир Куліш, сусід по квартирі, згадує: «Ми приходили до його хати… Дружина Вишні — така ж весела й життєрадісна артистка Маслюченко, худенька, непосидюща донька Леся — образ своєї мами» (чомусь В. Куліш називає доньку Леся?). Артистка М. Малиш-Федорець так описує Варвару Маслюченко: «Була шатенка, мала гарний характер, чудову розмовну мову, грала різні ролі в театрі Курбаса, також у театрі Гната Юри». Остап Вишня полюбив прийомну доньку, був їй батьком і щирим другом.
Слайд №9
Любов Остапа Вишні до всього живого, до світу природи є незаперечною ознакою його натури. Тож рибалити і полювати він ходив скоріше для того, щоб назбирати побільше смішних історій, щоб побути в колі друзів. Ну як не усміхнутись, прочитавши слова з його відомого твору, що належить до циклу «Мисливських усмішок»:
«Дика качка любить убиватись тихими-тихими вечорами… Здається, що качки самі шукають на «зорці» вранці і вечері пострілу досвідченого мисливця. Але, як правило, він запізнюється і прибуває до озера тоді, коли «качки «повиключали мотори», почистили зуби, зробили на ніч фізкультурну зарядку з холодним обтиранням і, поклавши на водяні лілеї голови, полягали спать…»
Слайд №10
До останніх днів життя він віддавав талант і натхнення своїм читачам.Помер Павло Михайлович 28 вересня 1956 року в Києві. Згодом відійшла в інший світ і Варвара Олексіївна.
Похований на  Байковому кладовищі.
Останній шлях Остапа Вишні