Функціонування інфраструктури національного ринку

Рівень соціально-економічного розвитку країни в умовах науково-технічної революції перебуває у безпосередній залежності від розвитку інфраструктури національної економіки.

Функції інфраструктури національної економіки:
Формування організаційних умов для соціально-економічного розвитку.
Реалізація інтересів суб’єктів суспільного виробництва.
Спеціалізація суб’єктів національної економіки.
Розвиток галузей національної економіки.
Спрощення юридичного й економічного контролю.
Можливість державного регулювання економічних відносин.
Підтримка громадських ініціатив у розвитку інфраструктури.
Класифікацію елементів національної інфраструктури здійснюється за двома основними ознаками:
роллю, яку вони виконують в розвитку національного гос­подарства;
місцем елементів національної інфраструктури у розвитку національного господарства.

До виробничої інфраструктури відносять:
виробничі споруди та пристрої, в тому числі іригаційні системи;

інженерні комунікації та мережі виробничого призначення, серед них – лінії електропередач, нафто- і газопроводи, теплотраси, водогони;

матеріально-технічне постачання, що обслуговує виробництво;

торгівля, в тій її частині, в якій вона продовжує виробничий процес і надає окремі послуги виробничим підприємствам.

Розвиток виробничої інфраструктури потребує значних інвестицій для оновлення, визначення національних фінансових джерел для модернізації, проведення структурних перетворень з метою надання виробничий інфраструктурі характеристик ринкової економіки.

Елементи соціальної інфраструктури:
торгівля і громадське харчування в тій її частині, що забезпечує реалізацію продукції; житлово-комунальне господарство та побутове обслуговування;
освіта і охорона здоров’я; фізкультура і спорт;
туристично-експлуатаційні організації;
соціальне забезпечення; культура і мистецтво;
масова інформацію;
наука і наукове обслуговування;
підготовка кадрів; кредит та державне страхування;
органи державного управління та громадські організації.

У загальному вигляді соціальну інфраструктуру поділяють на соціально-побутову та соціально-культурну частини.
Соціально-побутова інфраструктура спрямована на створення умов для відтворення людини та задоволення її потреб у належних умовах життя.
Соціально-культурна інфраструктура сприяє духовному та інтелектуальному розвитку.

проведення структурних реформ усіх складових інфраструктури,
узгодженість планів реформування та практичних кроків їх реалізації, з метою припинення стагнації реформування,
створення сприятливого інвестиційного клімату для збільшення обсягів фінансування,
залучення місцевих органів влади для підвищення ефективності реформування,
розвиток науково-технічного потенціалу країни для інноваційного оновлення елементів інфраструктури,
вдосконалення просторової організації виробництва,
вдосконалення системи соціального забезпечення населення,
підвищення якості соціальних послуг,
створення умов для розвитку людського та соціального капіталу.

Інформаційна інфраструктура включає елементи національної економіки, які впливають на створення, передачу та збереження інформації.

Елементи національної інформаційної інфраструктури:
обчислювальна та комунікаційна техніка;
телекомунікаційні мережі;
бази і банки даних;
системи інформаційних аналітичних центрів;
системи науково-дослідних установ;
підготовка висококваліфікованих працівників.

Інформаційна інфраструктура національної економіки формується єдністю:
систем створення інформаційної продукції,
систем передачі їх до споживача,
систем виробництва інформаційних технологій,
систем накопичення і збереження інформаційних ресурсів і систем підготовки кадрів.

Об’єкт інформаційної інфраструктури національної економіки – інформація та інформаційні процеси.
Предмет інформаційної інфраструктури національної економіки – дослідження особливостей інформаційного впливу на особистість, суспільство, державу.

Електронний зв’язок, що включає сферу передавання інформації без зміни її змісту і форми (телефонний, телексний, факсимільний тощо).

Сферу передавання інформації з наданням додаткових послуг (електронна пошта, комутація протоколів і пакетів інформації та ін.).

Інформація – це специфічний продукт інтелектуальної діяльності, який несе певну змістовну цінність та може мати ціну. Економічна ціна інформації залежить від її цінності, актуальності, змісту, доступності, достовірності та може змінюватись у часі та просторі.

Інформація – це спільність взаємопов’язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, що спрямовані на створення умов для задоволення інформаційних потреб суспільства на основі створення, розвитку та використання інформаційних систем мереж, ресурсів та інформаційних технологій, побудовані на основі сучасної обчислювальної та комунікаційної техніки.

недосконалість базового законодавства у інформаційній сфері, особливо у сфері інтелектуальної власності;
відсутність національної стратегії розвитку, яка повинна створювати сприятливі умови для залучення інвестицій, стабільний режим оподаткування та систему моніторингу на основі спеціально розроблених статистичних показників для оцінки інформаційної мережі;
низький рівень фінансування розвитку як державного, так і приватних інвесторів, що негативно позначається на загальному рівні розвитку інформаційного простору в Україні;
недостатня кількість кваліфікованих кадрів та низька якість освіти;
незначна доступність ринку інформаційних послуг для населення та відсутність цілеспрямованих заходів по залученню населення до інформаційного простору;
відставання розробки ефективних механізмів захисту інформації від процесу створення інформаційних продуктів та процесу їх передачі;
обмежена номенклатура українських інформаційних послуг;
низька конкурентоспроможність інформаційної інфраструктури України, внаслідок недостатнього інноваційного спрямування.

Ринкова інфраструктура включає елементи національної економіки, що забезпечують взаємодію суб’єктів ринку та рух товарів, послуг та грошових потоків.
Вона включає реальний та фінансово-кредитний сектори:
реальний сектор включає товарні біржі, торгівельні установи тощо,
фінансово-кредитний – фондові біржі, позабіржові торгівельно-інформаційні системи, банки та небанківські фінансові установи (страхові компанії, кредитні спілки, фінансові компанії, пенсійні фонди, ломбарди тощо).

Функції ринкової інфраструктури:
забезпечення руху товарно-грошових потоків;
створення умов для взаємодії суб’єктів ринкової економіки;
налагодження та підтримка господарських взаємозв’язків;
підвищення оперативності роботи суб’єктів ринку;
регулювання всіх відносин, що виникають у межах ринкової інфраструктури;
правове та економічне консультування суб’єктів ринкової інформації та захист їх інтересів у державних та інших структурах.

Фондова біржа – організований ринок на якому здійснюється процес купівлі-продажу цінних паперів за певними стандартами та умовами.

Позитивними властивостями фондової біржі є:
акумулювання вільних коштів за рахунок випуску й продажу цінних паперів та їх спрямування на розвиток окремих підприємств, галузей;
міжгалузеве переливання капіталу, завдяки якому послаблюються диспропорції в економіці;
створення відповідних передумов для підприємницької діяльності;
стабілізація заощаджень окремих верств населення та їх відповідне зростання тощо.

На товарній біржі здійснюються два види товарообороту: реальний і ф’ючерсний.

Реальний товарообіг передбачає безпосередній перехід товару від продавця до покупця. При ф’ючерсних видах товарообороту продається право на товар (наприклад, на майбутній врожай).

Ф’ючерсні контракти підлягають хеджуванню – страхуванню на випадок можливих збитків, спричинених зміною цін у майбутньому.

Важливе місце у діяльності товарних бірж посідають спекулятивні операції, учасники цих операцій отримують прибуток від різниці цін на товари на різних біржах і в різний час.

Для підвищення ефективності роботи бірж необхідно:
створити надійне біржове законодавство;
розробити систему підготовки висококваліфікованих кадрів;
налагодити державне регулювання діяльності бірж;
розробити систему показників для оцінки діяльності бірж з орієнтацією на світовий досвід;
створити інформаційну базу діяльності бірж.

Небанківські фінансові установи виникли для здійснення фінансово-кредитних функцій, які банківські установи не можуть виконати внаслідок наявності системи особливих ризиків. Таким чином діяльність небанківських фінансових установ є необхідним елементом ринкової інфраструктури національної економіки.
До них відносять страхові компанії, кредитні спілки, фінансові компанії, пенсійні фонди, ломбарди тощо.

Загальний розвиток ринку небанківських фінансових установ характеризується:
зростанням кількості фінансових установ,
посиленням конкуренції,
підвищенням фінансової стабільності фінансових установ,
розширенням переліку фінансових послуг,
значним відставанням від банківського сектору як за обсягами активів, так і за темпами їх росту.

Вона складається із:
органів управління
(Міністерство фінансів України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Державна податкова служба, Контрольно-ревізійне управління, Державне Казначейство, Пенсійний фонд, Рахункова палата, Аудиторська палата, Уповноважений орган з Питань регулювання ринків фінансових послуг)

фінансових інститутів
(Національний банк України, комерційні банки, небанківські фінансові установи, біржі, фондові торгівельно-інформаційні системи, фінансові посередники на ринку цінних паперів, міжбанківські валютні біржі).