Проблеми зовнішньоекономічної заборгованості та шляхи її вирішення


Слайды и текст этой презентации

Слайд №1
Проблеми зовнішньоекономічної заборгованості та шляхи її вирішення
ФК 109
Усенко Сергій

Слайд №2
Валовий зовнішній борг країни — це загальний обсяг заборгованості за всіма існуючими зобов’язаннями, що мають бути сплачені боржником у вигляді основної суми та/або відсотків у будь-який час у майбутньому, і які є зобов’язаннями резидентів цієї економіки перед нерезидентами. Вимірюється в доларах США.
Слайд №3
У разі, якщо усі наведені показники країни знаходяться на критичному рівні протягом трьох років, — міжнародні фінансово-кредитні інститути або уряд офіційно визнають в країні боргову кризу.
Слайд №4
Показники зовнішньоекономічної заборгованості країни:
Загальні:
валовий та поточний зовнішній борг, його динаміка (темпи росту і приросту);
величина валового зовнішнього боргу на душу населення.
Відносні:
коефіцієнт обслуговування зовнішнього боргу — відношення платежів по обслуговуванню зовнішньоекономічної заборгованості (поточного зовнішнього боргу) до валютних доходів країни від експорту товарів та послуг 50%
коефіцієнт зовнішнього боргу — відношення валового зовнішнього боргу до ВВП країни 50% (Світовий Банк); 20% (МВФ)
відношення темпів приросту зовнішнього боргу до темпів щорічного приросту чистого експорту 0,3
відношення валового зовнішнього боргу до експорту товарів та послуг 2,5 (Світовий Банк); 1,5 (МВФ)
відношення офіційних міжнародних валютниzzх резервів до короткострокової зовнішньої заборгованості (критерій Грінспена) менше 100%
відсоткове відхилення від ліміту валового зовнішнього боргу, встановленого Світовим Банком 50%

Слайд №5
Прояви кризи:
— платіжна неспроможність великої групи держав, офіційне визнання окремих держав фінансово неспроможними (в кінці 1982 р. уряди 38 країн не змогли витримати узгоджені після 1975 р. графіки виплат боргів). У 90-ті роки до групи потенційно «проблемних» боржників приєдналася більшість країн з перехідною економікою;
— загальний обсяг зовнішньої заборгованості країн, що розвиваються, на початок ХХІ ст. перевищив 2,85 трлн. дол. США (табл. 11.3) і продовжує збільшуватися, хоча темпи її зростання поступово сповільнюються. Регіонами з найбільшим коефіцієнтом зовнішньої заборгованості є Східна Європа, Центральна Азія, на другому місці — регіон Латинської Америки та Карибського басейну.
Слайд №6
Причини загострення кризи в країнах «третього світу»:
— погіршення світової економічної кон’юнктури 70-х та 80-х років «ціновими шоками», пов’язаними із зростанням цін на енергоносії, підвищенням процентних ставок, зниженням цін на сировину і продовольчі товари в розвинутих країнах;
— погіршення умов торгівлі, зростання масштабів нееквівалент-ності в обміні, посилення протекціоністських дій ТНК та скорочення експорту як матеріально-фінансової основи покриття боргу і виплати відсотків;
— неефективна реалізація політики індустріалізації, заради якої державні та приватні підприємства активно залучали зовнішні кредитні та інвестиційні кошти, а уряди — свідомо погоджувалися на великі торгові та бюджетні дефіцити при низькій нормі внутрішніх валових заощаджень;
— слабке та неефективне управління державним сектором і державними фінансами, яке призвело до розпорошення, розкрадання та вивезення за кордон однієї частки отриманих зовнішніх ресурсів та непродуктивного використання іншої тощо.
Слайд №7
Програми подолання проблеми зовнішньої заборгованості умовно поділяються на:
Ініційовані міжнародними фінансово-кредитними інститутами
Національні програми забезпечення керованості зовнішньо-борговими процесами
Стабілізаційні програми взаємодопомоги у межах окремих економічних інтеграційних об’єднань.

Слайд №8
I. Ініційовані міжнародними фінансово-кредитними інститутами:
— план Бейкера (Паризький клуб, 1985 р.): надання протягом 3 років додаткових кредитів на суму 19 млрд. дол. для підтримки економічного зростання 15 крупних країн — боржників на умовах активізації приватного підприємства, обмеження втручання держави в економічні процеси, приватизації державного сектора, лібералізації зовнішньої торгівлі, активного залучення іноземних інвестицій;
— план Брейді (Паризький клуб, 1998р.), за яким зовнішній борг країни розподіляється на дві частини: ту, що обслуговується, та ту, що не обслуговується. Країна повинна спочатку сплатити першу частину боргу за допомогою конверсії коротко- та середньостро-кових зобов’язань на довгострокові. Принциповий аспект цих домовленостей виражається в тому, що банки-кредитори здійснюють реструктуризацію заборгованості в обмін довгострокових зобов’язань на акції державних підприємств, що приватизуються;
— боргова ініціатива МФВ та Світового Банку щодо надання допомоги бідним країнам з високим рівнем заборгованості (Highly Indebted Poor Countries, HIPC, 1999р.), у межах якої загальна заборгованість 28 найбідніших країн поступово зменшується на 56 млрд. дол. США;
— ініціатива по списуванню багатостороннього боргу країнам з низьким рівнем доходу і високим рівнем заборгованості (Multilateral Debt Relief Initiative, MDRI), запропонована «Великою сімкою» у 2005 році. Вона передбачає повне списання боргів по кредитам МВФ, Світового Банку та Африканського банку розвитку і надання безвідплатної фінансової допомоги із спеціальних трастових фондів МВФ (на сьогодні ініціативою охоплено 22 країни);
— ініціативи Паризького та Лондонського клубів, які щорічно приймаються і передбачають конкретні заходи щодо зменшення чи реструктуризації заборгованості для конкретної країни або країн (наприклад, у 2007 р. для Перу і Македонії; у 2008 — для Гаїті; у 2009 — Анголи; у 2010 — Афганістану) тощо.
Слайд №9
II. Національні програми забезпечення керованості зовнішньо-борговими процесами, механізмами якої є:
— конверсія державного боргу — зміна доходності позик, яка проводиться внаслідок зміни ситуації на фінансовому ринку чи погіршення фінансового стану держави, коли вона не в змозі виплачувати попередньо оговорений дохід;
— консолідація державного боргу — передача зобов’язань за раніше випущеною позикою на нову з метою продовження терміну позики;
— уніфікація — об’єднання кількох позик в одну, яке спрощує управління державним боргом;
— обмін за регресивним співвідношенням облігацій попередніх періодів на нові — часткова відмова держави від своїх боргів;
— відстрочка погашення — перенесення строків виплати заборгованості. При цьому за період перенесення строків погашення боргу виплата доходів не проводиться;
— анулювання (дефолт) — повна відмова держави від своєї заборгованості;
— профіцитно орієнтована реструктуризація доходної та/або видаткової частин консолідованого бюджету при жорсткому дотриманні бюджетно-фінансової дисципліни і цільовому спрямуванні бюджетного надлишку на покриття зовнішньої заборгованості;
— націоналізація комерційних банків та соціалізація приватних зовнішньоборгових зобов’язань, перекладання їх на суспільство в цілому;
— стимулювання економічного зростання й збільшення ВВП як джерела податкових бюджетних доходів і відповідних платежів позичальникам;
— емісійна інфляція (для країн, чия валюта є вільно конвертованою).
Слайд №10
Станом на 2010 р. обсяг валового зовнішнього боргу України досяг 104 млрд. дол. США (88,9% від ВВП; 191,7% від експорту товарів та послуг) (рис. 11.1, 11.2). Водночас критерій Грінспена або коефіцієнт покриття резервними активами короткострокових ліквідних валютних потреб економіки (обсягів дефіциту поточного рахунку платіжного балансу та короткострокового зовнішнього боргу) знаходиться на рівні 0,84, перетнувши критичну межу на 0,16 пунктів.
Слайд №11
Динаміка зовнішнього боргу України
Слайд №12
Темпи динаміки валового зовнішнього боргу, реального ВВП та експорту України
Слайд №13
Дякую за Увагу !